Загальні правила та стилі цитування при написанні наукових робіт
Особливою формою викладу фактичного матеріалу наукових робіт є цитати. Цитата – це точний дослівний витяг із якого-небудь твору одного автора і включення його у твір іншого автора для ілюстрації тези, підтвердження того чи іншого припущення, заперечування якогось аргументу або ж для критики цитованого твору. Використання цитат стосується не тільки фрагментів літературних творів, а й інших творів – фотографій, відеозаписів, звукозаписів, креслень, даних у графічній формі тощо.
Цитати потрібні для того, щоб без викривлень передати думку автора першоджерела, ідентифікувати його погляди при співставленні різних точок зору тощо. Вони служать необхідною опорою автору у процесі аналізу і синтезу інформації; можуть бути використані як підтвердження окремих положень, які наводить науковець.
Одним із головних документів, на якому базується міжнародно-правова і законодавча регламентація правил цитування, є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, до якої у 1995 році приєдналася і Україна.
Стаття 10 Конвенції передбачає, що дозволяється використання цитат із твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою. Згідно з п. 3 цієї статті Конвенції іще однією умовою правомірного використання творів є дотримання вимоги про наведення джерела цитування та імені автора, якщо воно якимось чином було позначено на використаному джерелі.
Правила оформлення цитувань та посилань включено в систему міжнародних стандартів ISO17 та Національного стандарту України ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання», який введено в дію з 1 липня 2016 року.
Загальні правила цитування
• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання; наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку; у цих випадках використовується вираз «так званий».
• цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора; пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками, які можуть ставитися у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці); якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
• кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;
• при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), слід давати відповідні посилання на джерело;
• якщо виявляється ставлення автора статті до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;
• якщо автор статті, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора статті, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М.Х.), (підкреслено мною. – М.Х.) і т.п.
До різновидів цитування можна віднести:
Цитування за вторинними джерелами – це не безпосереднє використання певного тексту, а запозичення його з інших джерел, наприклад, з довідкової, навчальної, популярної літератури тощо. Такі цитати допускаються вкрай рідко (наприклад, коли аналізується зміст самого підручника чи енциклопедії; коли першоджерело вважається втраченим чи важкодоступним; коли першоджерело написане іноземною мовою, якою не володіє автор тощо). Окрім того, якщо має місце таке цитування, доцільно вказувати наступним чином [Цит. за: 2, с. 234]. Цитування за вторинними джерелами доцільне на етапі ознайомлення з темою і проблематикою дослідження.
Самоцитування – посилання автора-вченого на свої власні праці (статті, монографії і т.д.). Такий вид цитування дає змогу уникати дублювання інформації та самоплагіату. Він допомогає направити зацікавленого читача до попередніх і пов’язаних робіт. Власні цитати повинні бути оформлені за всіма правилами цитування. Цитування власних робіт повинно бути доречним і обґрунтованим, доповнювати наукову роботу і відповідати її завданням. Типи самоцитування: за автором, за науковою організацією, за журналом. Окремим видом самоцитування можна, деякою мірою, вважати й перехресне цитування декількома вченими (закладами вищої освіти) праць один одного.
Цитування законодавчих актів необхідно здійснювати за первинними джерелами. Цитати з вторинних джерел будуть невиправданими, а імовірно й некоректними. Потрібно переконатися в тому, що документ набув чинності, адже посилання здійснюється саме на чинну його редакцію.
Свої правила має і цитування джерел, написаних іноземною мовою:
• прямі цитати наводити лише в тому випадку, якщо автор впевнений у правильності перекладу (в інакшому випадку слід вживати непряму цитату); б) при перекладі спеціальних термінів та імен враховувати перекладацькі традиції;
• не використовувати засоби електронного перекладу;
• посилання на джерела у Списку використаної літератури подавати лише мовою оригіналу;
• уникати подвійного перекладу (наприклад, перекладати українською мовою цитати з оригінальних іншомовних видань, а не з їх російських перекладів).
Актуальними для науковців сьогодні стають і міжнародні стилі цитування джерел. У Наказі Міністерства освіти і науки України від 12.01.2017 № 40 «Вимоги до оформлення дисертації» зазначено: «Бібліографічний опис списку використаних джерел у дисертації може оформлятися здобувачем наукового ступеня за його вибором з урахуванням або одним зі стилів, віднесених до рекомендованого переліку стилів оформлення списку наукових публікацій». До рекомендованого переліку включено такі стилі:
1. MLA (Modern Language Association) style (сфера застосування –гуманітарні науки (мистецтво, література, філософія, релігія тощо)).
2. APA(American Psychological Association) style (сфера застосування – суспільні науки (соціологія, право, психологія, історія тощо)).
3. Chicago/Turabianstyle-(сфера застосування – гуманітарні та науки).
4. Harvard style-(сфера застосуванн – гуманітарні та суспільні науки).
5. ACS (American Chemical Society) style (сфера застосування – хімія та інші природничі науки).
6. AIP (American Institute of Physics) style (сфера застосування – фізика).
7. IEEE (Institute of Electrical and Electronics Engineers) style (сфера застосування – інженерія, електроніка, телекомунікації, інформатика та інформаційні технології).
8. Vancouver style-(сфера застосування – медицина та фізичні науки).
9. OSCOLA (сфера застосування – юриспруденція).
10. APS (American Physics Society) style- (сфера застосування – фізичні науки).
11. Springer MathPhys Style- (сфера застосування – математика, фізика, статистика).
Рекомендації щодо використання міжнародних стилів цитування та посилання в наукових роботах були розроблені та обговорені робочою групою фахівців бібліотек ВНЗ в межах проекту Української бібліотечної асоціації «Культура академічної доброчесності: роль бібліотек» за підтримки Посольства США в Україні та знайшли своє втілення у виданні «Міжнародні правила цитування та посилання в наукових роботах : методичні рекомендації / автори-укладачі: О. Боженко, Ю. Корян, М. Федорець ; редколегія: В. С. Пашкова, О. В. Воскобойнікова-Гузєва, Я. Є. Сошинська, О. М. Бруй ; Науково-технічна бібліотека ім. Г. І. Денисенка Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» ; Українська бібліотечна асоціація. – Київ : УБА, 2016. – Електрон. вид. – 1 електрон. опт. диск (CD-ROM). – 117 с. – ISBN 978-966-97569-2-3.»
Усі вказані стилі мають свої певні особливості, що стосуються як цитування, так і оформлення та форматування бібліографічних описів. Відмінність міжнародних стилів від ДСТУ 8302:2015 полягає в графічно-шрифтовому оформленні (окремі елементи виділяються курсивом), наявності та розташуванні основних елементів бібліографічного опису та розділових знаків.