Слова та ілюзії проходять,
факти ж залишаються
Б.П. Черепахін, перший директор
Полтавського дослідного поля
Найстаріша науково-дослідна установа в Україні, у галузі сільського господарства Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція імені М.І. Вавилова, у цей складний період як для України, в цілому, так і для установи, зокрема, відзначає свій вікопомний ювілей.
Варто відмітити, що біля джерел наукової стратегії і тактики тодішнього Дослідного поля, а нині станції, у сільському господарстві, стояли видатні вчені зі світовим ім’ям нинішні класики аграрної науки, зокрема: М.І. Вавилов, В.І. Вернадський, В.В. Докучаєв, А.Є. Зайкевич, О.О. Ізмаїльський, П.А. Костичев, О.Н. Соколовський, І.В. Якушкін, які за цей більш ніж сторічний період, були опосередковано причетні до наукового життя установи.
29 вересня 1866 р. Полтавське сільськогосподарське товариство обговорило запропоноване першим секретарем товариства Ф.І. Гайдуком «пропозицію про заснування полів або ферми для проведення сільськогосподарських дослідів». У цьому документі було поставлено завдання, яке б охоплювало майже всі галузі сільськогосподарського виробництва та проводило популяризацію отриманих результатів за час проведення досліджень. Але із-за ряду організаційних і економічних питань цей процес продовжувався аж до 28 жовтня (10 листопада) 1884 року, ось чому цей день вважається початком існування Дослідного поля. У складанні проекту створення цієї науково-дослідної установи і програму робіт для неї безпосередню брав участь професор А.Є. Зайкевич.
У кінці березня 1885 року за рекомендаціями професорів А.Є. Зайкевича і І.О. Стебута загальні збори членів Полтавського сільськогосподарського товариства висловилися за призначення Б.П. Черепахіна директором нової установи. Цей вибір був дуже вдалим. Борис Петрович був надзвичайно працьовитою і сумлінною людиною. Робота на новому місці, в рідній губернії, в галузі, до якої він мав науковий інтерес і природний нахил, цілком захоплює його. Черепахін відчуває велику відповідальність, на його долю випали не лише турботи з організації нової справи на досить мізерні кошти, але йому також довелося боротися з недовірою і скептицизмом, які зустрічають нові починання.
Борисом Петровичем була створена перша програма дослідів, яка охоплювала найважливіші моменти сільського господарства. Це була видатна для свого часу програма. До неї входили досліди з озимими хлібами, питання нагромадження і збереження вологи, що було вкрай важливо для посушливого півдня і сходу України. Цю програму дослідів на початку травня 1885 року Черепахін Б.П. виніс на розгляд Полтавського сільськогосподарського товариства. Він також був творцем досліду посіву беззмінного жита озимого, який продовжується і по нині.
Впродовж 140 років неодноразово проводилася реорганізація закладу. У 1910 р. Полтавське дослідне поле перетворено в Полтавську сільськогосподарську дослідну станцію, з 1931 р. – в Український науково-дослідний інститут кормів, з 1938 р. – в Український філіал Всесоюзного науково-дослідного інституту кормів, з 1956 р. – в Полтавську сільськогосподарську дослідну станцію. У 1981 р. Полтавська сільськогосподарська дослідна станція стала головною установою науково-виробничого об’єднання «Еліта». В 1987 р. станції присвоєне ім’я М.І. Вавилова. В 1998 р. на Станцію покладені обов’язки головної установи регіонального Центру наукового забезпечення АПВ Полтавської області. Від 22 листопада 2004 р., Станцію перетворено в Полтавський інститут АПВ імені М.І. Вавилова УААН. В 2011 р. інститут реорганізовано у Полтавську державну сільськогосподарську дослідну станцію імені М.І. Вавилова ІС і АПВ НААН України.
На зорі заснування Дослідного поля вивчалися актуальні питання, що стояли перед селянами: вплив різних видів парів, глибини основного обробітку ґрунту, застосування органічних добрив на врожайність сільськогосподарських культур та зміни родючості ґрунту.
Пізніше, по мірі появи запиту від сільгоспвиробника, проводили дослідження із з’ясування проблеми раціонального насичення польових сівозмін сільськогосподарськими культурами, їх структуру, ефективності систем удобрення, прийомів обробітку ґрунту, норм висіву, строків і способів сівби пшениці озимої і кукурудзи.
Крім вивчення питань у стаціонарних дослідах, у другій половині сімдесятих років проводиться велика кількість досліджень з удосконалення технологій вирощування пшениці озимої, ячменю ярого, кукурудзи на зерно, застосування гербіцидів.
У кінці вісімдесятих і на початку дев’яностих років колектив Станції одним із перших серед науково-дослідних установ України ініціює ряд актуальних досліджень і, зокрема, з короткоротаційними сівозмінами та розробки системи удобрення в трипільних сівозмінах, ведення землеробства за умов посилення посушливості клімату, вивчення різного насичення польових сівозмін соняшником в умовах Лівобережного Лісостепу України. Вивчають проблеми з удосконалення технологій вирощування зернових культур: пшениці озимої, ячменю ярого, вівса, зернобобових – сочевиці, гороху і круп’яних – проса, гречки.
Від 2001 року і по цей час науковці займаються вивченням вузькоспеціалізованих сівозмін із короткою ротацією, адаптованих до ґрунтово-кліматичних та організаційно-економічних умов виробництва, системи удобрення культур у короткоротаційних сівозмінах з використанням побічної продукції, технологій мінімального обробітку чорноземних ґрунтів у вузькоспеціалізованих сівозмінах, впливу основних технологічних заходів на забур’яненість посівів в агроценозах Лівобережного Лісостепу. Крім того і надалі проводять дослідження з удосконалення технологій вирощування на таких культурах як пшениця озима м’яка, пшениця м’яка яра, пшениця тверда яра, ячмінь ярий, овес, кукурудза, сочевиця, горох, чина, соя, соняшник.
За 140-річний період роботи на Полтавській державній сільськогосподарській дослідній станції імені М.І. Вавилова велика увага була приділена питанням поверхневого, а в останній час інноваційним, ресурсозберігаючим системам обробітку ґрунту (мінімальний, мini-till, no-till) з метою збереження вологи та покращення його родючості.
Ще при створенні Полтавського Дослідного поля одним із пріоритетних завдань, поставлених життям перед його співробітниками, було вивчення впливу різних природних і антропогенних факторів на підтримку природної родючості ґрунту та підвищення продуктивності сільськогосподарських культур. На початку створення цієї наукової установи дослідження проводились на темно-сірому опідзоленому ґрунті, а починаючи з другої половини ХХ століття, ще й на чорноземі типовому.
Варто відмітити наступне, що поряд з усім вище викладеним за період наукової діяльності різних поколінь вчених Станції були закладені підвалини вітчизняної прикладної ентомології; годівлі, утриманні та селекції свиней, ветеринарії; городництва; розроблені методи і технології поліпшення природних кормових угідь на схилах балок, меліоративного покращення солонцюватих луків тощо. Створена і практично використовується найбільша в країні популяція комах-запилювачів тепличних рослин та плодових насаджень.
Селекціонерами виведені і широко використовуються в Україні і за її межами близько 60 сортів кормових культур: люцерни, конюшини, еспарцету, райграсу високого, стоколосу безостого, вики озимої, горошку посівного (вика яра), буряків кормових. Все це є дуже актуальним для агроформувань різного типу, їх діяльності не тільки у Полтавській області, але і у цілому в Україні. Адже багато з цих культиваторів стали національними стандартами України.
Одним із унікальних дослідів, що проводиться на Дослідній станції, є беззмінний посів жита озимого без застосування добрив, гербіцидів і фунгіцидів (1884р.), який входить у п’ятірку подібних експериментів на планеті як за часом, так і вагомістю результатів досліджень.
За час всього періоду існування і особливо у непересічні роки з соціальними, економічними негараздами, які відбувалися на теренах нашої Батьківщини, співробітники Станції не припиняли своєї наукової діяльності та були одними із законодавців аграрної науки завдяки тому, що біля її джерел і на протязі її існування стояли вчені, які працювали не тільки за матеріальні блага та славу, але були сподвижниками своєї справи, віддані науці. А ще не маловажно те, що у якій би скруті не була країна, у її еліти вистачило здорового глузду розуміти роль і значення науки для нормального функціонування держави. Один із найвідоміших політиків ХХ сторіччя прем’єр міністр Великобританії Уінстон Черчіль під час війни з Німеччиною, коли йому запропонували зняти кошти з сфери соціальної для поповнення військової, сказав: «А для чого ми тоді воюємо?». Хочеться надіятись, що і у цій неординарній для України обстановці буде звернута належна увага на дослідні установи з метою процвітання країни у майбутньому.
Тож бачимо, що за усі роки свого існування Станція була каталізатором наукової аграрної думки. Сподіваємось, що і у подальшому вона буде йти цим шляхом.
ГЛУЩЕНКО Леонід,
кандидат сільськогосподарських наук,
старший науковий співробітник Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції імені М. І. Вавилова
Інституту свинарства і агропромислового виробництва
Національної академії аграрних наук
ОЛЕПІР Роман,
кандидат сільськогосподарських наук,
доцент кафедри землеробства і агрохімії імені В. І. Сазанова
Полтавського державного аграрного університету
СОКИРКО Михайло,
кандидат сільськогосподарських наук,
директор Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції імені М. І. Вавилова
Інституту свинарства і агропромислового виробництва
Національної академії аграрних наук
