Іван Багмут — один з багатьох українських письменників, що залишили помітний слід в літературі. Хоча час його літературної діяльності був не таким вже й довгим.
Багмут Іван Адріанович народився 7 червня 1903 року в селі Бабайківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичансього району) в багатодітній родині вчителя. Вчився в місцевій церковно-парафіяльній школі, в Новомосковській чоловічій гімназії, продовжував освіту в учительській семінарії, яку закінчив у 1921 році. Деякий час він вчителював у рідному селі, а згодом переїхав до Харкова.
Наприкінці 20-х років Іван Багмут багато подорожував. Наслідком подорожей стали публікації в харківських газетах та журналах, а скоро з'явились і книги: "Подорож до Небесних гір" (1930), "Преріями та джунглями Біробіджана" (1931), "Вибухи на півночі" (1932), "Карелія" (1933), "Верхівки засніжених тундр" (1935).
Іван Багмут був членом літературних організацій "Молодняк" та "Політфронт", але його літературна діяльність перервалася влітку 1935 року.
За міфічну контрреволюційну діяльність письменника засудили на шість років позбавлення волі та заслали до виправно-трудових таборів в Комі АРСР, де він працював геологом у пошуковій партії, яка обслуговувала будівництво Печорської залізниці. Звільнився письменник напередодні війни, деякий час працював там же вільнонайманим, а з початком воєнних дій пішов добровольцем на фронт. Він був розвідником на Воронезькому фронті, в лютому 1943 року письменник був тяжко поранений, втратив ногу, довго лікувався, а в лютому 1944 повернувся до Харкова. Ціною величезних зусиль І. Багмут включився в активне життя, знову став подорожувати, вирушив на Кубу, потім в Японію, Індію, по Середземному морю.
Його літературна діяльність перервалася влітку 1935 року. За міфічну контрреволюційну діяльність письменника засудили на шість років позбавлення волі та заслали до виправно-трудових таборів в Комі АРСР, де він працював геологом у пошуковій партії.
З початком воєнних дій пішов добровольцем на фронт. Він був розвідником на Воронезькому фронті, в лютому 1943 року письменник був тяжко поранений, втратив ногу, довго лікувався, а в лютому 1944 повернувся до Харкова. Ціною величезних зусиль І. Багмут включився в активне життя, знову став подорожувати, вирушив на Кубу, потім в Японію, Індію, по Середземному морю.
В останні роки життя Іван Адріанович був членом правління обласної письменницької організації. За літературну творчість у 1973 був удостоєний премії імені Лесі Українки. 20 серпня 1975 року він помер.
Бібліотека ПДАА пропонує ознайомитися з творами Багмут І.А.