Олег Мороз: Найбільша гиря з моєї колекції важить 117 кг. З сучасних українців підкорити її зміг тільки богатир Дмитро Халаджі, який штовхнув снаряд однією рукою цілих 4 рази!
Заслужений майстер спорту Олег Мороз не досяг гучних успіхів за власну кар’єру гирьовика. Проте на 100% реалізував тренерський талант, виховавши численних чемпіонів України, Європи та світу. А ще пан Олег добре знаний як власник найбільшої у світі колекції гир, що налічує понад 2,5 сотні експонатів!
- Спершу хотілося б дізнатися, з чого почалося Ваше захоплення гирьовим спортом?
- Про гирьовий спорт я вперше почув, коли проходив строкову службу. Всі солдати займалися силовими вправами: на поперечині, брусах, а також розвивали силові якості за допомогою гир. З цього виду спорту у нас навіть були нормативи, і можна було виконати певний спортивний розряд. От там я вперше взяв снаряд до рук і так і проніс через усе життя цю свою зацікавленість.
- Якими були Ваші перші, армійські, тренування? Скільки разів на тиждень це було? За Вашим бажанням чи за розкладом?
- В армії завжди проводились змагання: між ротами, батальйонами. Це було престижно. Про змагання повідомляли за місяць-півтора, і ми починали готуватись. Та і так намагався тренуватись регулярно. Бо і зарядка у нас проводилась якісно, і кросова підготовка, і силова. Навіть ввечері, коли був вільний час, я забігав до спортзали і тренувався з гирями.
А з цим видом спорту взагалі цікава історія. Раніше він був, так би мовити, народним. Але у 1980 році, коли у Москві відбулись Олімпійські ігри, на гирьовий спорт звернули увагу. Навіть на символіці, яка випускалась до цих змагань, вже були зображені гирі. Була і монета номіналом 10 рублів, на якій зображена людина зі снарядом і олімпійський Ведмедик з гирею. Відтоді спортивні функціонери почали думати над тим, щоб включити цей спорт навіть до програми Олімпійських ігор.
У 1985 році відбувся перший Чемпіонат СРСР з гирьового спорту. На сьогодні проводяться Чемпіонати Європи, світу. На останній першості, яка пройшла у Німеччині, до речі, дуже добре виступили наші спортсмени. А участь у змаганні брали атлети з 35 країн. Цікаво, що серед жінок було по 35 спортсменок в одній ваговій категорії, як бачимо, представництво дуже велике. Особливо потужною була збірна Америки. Загалом, участь у чемпіонаті взяли 530 учасників. Це свідчить про те, що гирьовий спорт має популярність. Наразі вирішується питання щодо проведення Всесвітніх ігор, а далі – і включення в програму Олімпіади не за горами.
- З-поміж Ваших спортивних титулів, який для Вас найцінніший?
- Як спортсмен я не досяг високих результатів. Я – кандидат у майстри спорту з важкої атлетики та гирьового спорту. У важкій атлетиці найкращий мій показник – 5 місце у Чемпіонаті Грузії (на теренах якої я, свого часу, служив в армії). З гирьового спорту я тричі виборював перше місце у складі збірної Грузії. Брав участь у Чемпіонаті СРСР у 1987, проте високого результату я там не досяг. Втім, найкращі мої здобутки – це виховані мною спортсмени!
- От про це теж хотілось би поговорити. Серед Ваших вихованців є чемпіони України, Європи, світу. Як Ви мотивували вихованців? За рахунок чого вони досягали таких висот? Як Ви приваблювали їх до тренувань, щоб не прогулювали, щоб займалися і досягали результатів?
- Гирьовий спорт сам по собі – унікальний. Чому? Я підготував 41 майстра спорту, і жоден з них не отримав навіть елементарної травми! Цей вид спорту – неконтактний, прогнозований. Він включає аеробні навантаження та, загалом, спрямований на зміцнення здоров’я. Є вправи на силу, швидкість, витривалість. Тут виховується силова витривалість. Спортсмен вже за 2-3 роки бачить реальні результати. «Підсівши» на гирі, атлету потім важко покинути тренування.
Є у мене спортсмени, які тренуються по 15 років. Як Слава Задорожний, заслужений майстер спорту, чотириразовий чемпіон світу. Він тренується і сьогодні. Яка в нього мотивація? Хороший колектив, здоров’я, конкурентна боротьба на змаганнях. Вага цього спортсмена – 54-55 кг, а перемагає атлетів, які важать майже на 10 кг більше.
Займаються у мене і дівчата. Спершу казали, що гирьовий спорт – не жіночий, а тепер тренуються з задоволенням. От і на останньому чемпіонаті світу я був шокований тим, наскільки великим було представництво прекрасної статі. Здалося навіть, що зараз цим спортом дівчат займається більше, ніж чоловіків.
- Хотілось би плавно перейти до Вашої колекції. З чого все почалося, в якому році і якими були перші експонати?
- Збирати колекцію я розпочав років 15 тому. Виникла думка: а чи не розпочати діставати гирі у пунктах прийому металобрухту? Бо це – історія гирьового спорту, яку ніхто серйозно не досліджував. Принаймні, в Україні.
На сьогодні колекція важить майже 2,5 тони і налічує близько 250 снарядів! За експонатами можна прослідити еволюцію розвитку гирі. Стародавні гирі не були спортивними, а використовувались купцями для того, щоб важити товар.
У цій колекції є, наприклад, восьмигранні гирі, які почали виробляти ще за царя Івана Грозного, у 15-16 столітті.
Як бачите, вони добре збереглися і до сьогодні. Ми, так би мовити, дали їм «друге життя». Бо з пунктів прийому брухту вони пішли б на переплавку, а так поповнили цю колекцію і будуть довго служити людям, яким цікаво знати історію розвитку гирьового спорту.
Ще з цікавих – гирі, які випускалися за царизму, часів Миколи І, Миколи ІІ, Олександра, і містять їхні вензелі. Виготовлені вони на різних заводах.
Є цирковий екземпляр вагою 50 кг з Німеччини, вироблений у дореволюційні часи. Колись німецька трупа гастролювала у Києві. Як то кажуть, цирк поїхав, а гирі лишились.
Є в колекції снаряд з Зеленого континенту. Президент Федерації гирьового спорту Австралії подарував його мені. Гиря не бутафорська, а справжня, мідна. В Австралії цей спорт також дуже популярний.
Цікавим експонатом є гиря, яка важить 117 кг (тобто понад 7 пудів)! Це – снаряд нашого земляка Івана Шемякіна, який мешкав у Полтаві з 1916 по 1953 рік. Як ми знаємо, це був чемпіон світу з французької боротьби. У нашому місті він відновлював здоров’я і довгий час виступав у цирку. Ця гиря була виготовлена на паровозоремонтному заводі. Шемякін виступав з нею і пропонував подужати її глядачам. Наразі, наскільки мені відомо, її підіймала тільки одна людина – український богатир Дмитро Халаджі. 2008 року я возив снаряд на Донеччину, і на стадіоні тамтешнього Докучаєвська наш силач штовхнув її 4 рази!
- Яка гиря найлегша, а яка – найважча?
- Найважча – згадана мною семипудова. А найлегші (стоять окремо) – бойові гирі, які ще звуться «кистень», «бійло» або «вовкобій». Є навіть такі, що виготовлені у 9-10 сторіччі.
- До речі, по роках: які епохи відображені у колекції?
- Є гирі, вже згадані мною, які випускалися за Івана Грозного. Їх виробляли до 1797 року, аж поки Павло І не видав указ: «Отныне гири выпускать только в овальной форме, как наименее стираемые!».
Ось тут у нас є так звані «ядра-бомби» з Поля Полтавської битви та з фортеці Ізмаїлу, штурм якої відбувався у 1790-1791 роках. З цих ядер і почали виготовляти гирі після 1797 року.
- Тобто, таким чином вони отримали сталу форму: раніше були багатогранні, а стали заокруглені?
- Так, після згаданого указу форма стала овальною. Серед таких є ще кілька примітних експонатів. Як-от, одні з перших радянських спортивних гир, виготовлених на заводі у Києві. Вони були випущені ще до Великої Вітчизняної війни. Під час бойових дій завод був розбомблений. Тепер того виробництва немає, а снаряди, як бачите, залишились.
- Яким чином ви поповнюєте колекцію? Крім пунктів прийому металобрухту, де діставали елементи?
- Крім пунктів металобрухту, найпопулярніший спосіб знайти нові експонати – через Інтернет. Завдяки йому я і поповнюю колекцію.
- Чи є подібні колекції в Україні? Або, принаймні, у світі?
- Таких колекцій багато. Але 2 роки тому я возив свою до Донецька, до Парку кованих фігур. Там була виставка моєї колекції, і представники Книги рекордів Гіннеса видали мені сертифікат, що збірка є найбільшою в Україні, та, на мою думку, і в світі. Бо колекції існують і в Києві, і в Житомирі. Але ця, станом на сьогодні – найбільша. Тобто, практично, немає таких гир, яких би не було у мене.
- Чи не надходили Вам пропозиції придбати цю колекцію і, якщо так,то які суми фігурували?
- Таких пропозицій мені не надходило. Але Президент Міжнародної федерації гирьового спорту запропонував мені взяти колекцію під егіду цієї організації. Тоді буде і спонсорська допомога, і можливість поповнювати збірку. Ми думаємо над цим, але я впевнений, що колекція залишиться у Полтаві, де і радуватиме поціновувачів гирьового спорту.
- Тобто в планах, навіть коли Ви завершите тренерську кар’єру, колекція «житиме» на теренах Полтави?
- Я думаю, що у цьому прекрасному залі (Музей гирьового спорту при Полтавській державній аграрній академії – Авт.) вона і залишиться.
- Щодо планів на майбутнє: можливо, придивились якийсь екземпляр, якого ще немає у цій колекції?
- Так, немає тут однієї гирі. Снаряд виготовляли за царя Олександра ІІІ з написами «Александр ІІІ – император Всея Руси» та «За доблесть и трудолюбие!». Подібні гирі є, але колекціонери пропонують придбати їх за 8 тис. грн. На сьогодні такої можливості немає, але, я думаю, і цей екземпляр поповнить нашу колекцію.
- Хто має доступ до цієї колекції? Якщо людина захоче подивитись, вона може вільно сюди прийти?
- Звісно, її ми показуємо всім бажаючим. Багато екскурсій приходять зі шкіл. До аграрної академії також їздять численні делегації з-за кордону. І коли їм демонструють цікавинки навчального закладу, неодмінно приводять і сюди.
І всі бажаючі можуть прийти на кафедру фізвиховання ПДАА. Ми покажемо цю колекцію, розкажемо про неї – я думаю, буде цікаво.
http://natemu.info/tsi-neimovirni-kolektsioneri/giri-432.html